Об’єднанням організацій роботодавців України було отримано проект Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», який розробляється робочою групою членів Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні.
Уважне вивчення отриманого для опрацювання законопроекту викликає серйозні концептуальні зауваження до тих новел, які пропонуються.

Щодо мети діяльності організацій роботодавців
Так, частиною першою статті 5 законопроекту пропонується позбавити організації роботодавців права захищати права своїх членів, залишивши за ними виключно  функцію представництва інтересів. Запропонована новела не тільки серйозно звужує законні права організацій роботодавців та їх об’єднань, що заборонено частиною третьою статті 22 Конституції України, але й суперечить основним принципам діяльності організацій роботодавців, закріплених в Конвенції МОП №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» та в статті 36 Конституції України, яка встановлює беззастережне право громадських організацій, до яких належать і організації роботодавців, на захист прав, свобод та інтересів своїх членів.

Щодо сфери дії закону
Авторам законопроекту не вдалося уникнути внутрішніх суперечностей при підготовці проекту статті 4 законопроекту. Так, визначаючи, що сфера дії закону поширюється і на профспілки, автори зазначили, що «дія цього закону не поширюється на об’єднання громадян, які створені відповідно до інших законів України». Профспілки, як об’єднання громадян, створені не за законом України «Про організації роботодавців», а відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Таким чином, частина перша статті 4 законопроекту суперечить частині другій тієї ж статті, що робить неможливим її правозастосування в процесі соціального діалогу.
Крім того, хоча перехідні положення законопроекту не передбачають обов’язок всіх організацій роботодавців та їх об’єднань перереєстровуватися в зв’язку з ухваленням нового закону, така вимога фактично закладена в частині третій статті 4 законопроекту, відповідно до якої в Україні можуть діяти лише організації роботодавців та їх об’єднання, створені відповідно до Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності».

Щодо принципів створення та діяльності організацій роботодавців
Викликає здивування задекларована в частині першій статті 6 законопроекту аполітичність організацій роботодавців та їх об’єднань, в той час як частиною другою статті 5 законопроекту передбачається участь організацій роботодавців в реалізації державної політики в галузі економіки, праці, соціальних відносин. Можливо, автори законопроекту мали на увазі позапартійність організацій роботодавців.
Звертаємо вашу увагу, що аналіз частини першої статті 2 законопроекту свідчить про те, що роботодавці позбавляються право вільного вступу до організацій роботодавців. Автори законопроекту пропонують створити умови добровільно-примусово вступу роботодавців до організацій роботодавців, що суперечить не тільки статті 2 Конвенції МОП №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію», але й здоровому глузду. Зрозуміле бажання окремих організацій роботодавців забезпечити собі надходження членський внесків за рахунок встановленого законом обов’язку вступу до таких організацій, але такий підхід є антиконституційним та неприйнятним для більшості організацій роботодавців.
Крім того, законопроектом в статті 13 передбачено, що державна реєстрація організацій роботодавців не є обов’язковою, що порушує принцип єдиного порядку реєстрації підприємств, організацій та установ, передбачений статтею 3 Закону України  «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Щодо статусу організацій роботодавців та їх об’єднань
Нажаль, законопроектом не вирішено найактуальнішу проблему права організацій роботодавців – питання статусу.
Так, в законопроекті залишається архаїчний поділ організацій та їх об’єднань за територіальною та галузевою ознакою, хоча міжнародне право, зокрема Конвенція МОП №87, такого дуалізму не передбачає. Немає його, наприклад, і в Федеральному Законі (РФ) від  27.11.2002 р. «Про об’єднання роботодавців». Законопроектом не передбачено право на створення організацій роботодавців та їх об’єднань, які розповсюджують свої діяльність на декілька адміністративних одиниць. Залишена заборона на вступ до об’єднань роботодавців інших об’єднань роботодавців.

Критерії репрезентативності
Частиною третьої статті 18 законопроекту пропонується введення критеріїв репрезентативності організацій роботодавців та їх об’єднань, якими є:
- легалізація (державна реєстрація) зазначених організацій (об’єднань) та їх статус;
- загальна чисельність працівників, які працюють на підприємствах – членах  відповідних організацій роботодавців;
- галузева та територіальна розгалуженість;
- адміністративна та фінансова незалежність організацій (об’єднань);
- досвід діяльності організацій (об’єднань).
Запропоновані критерії запозичені із проекту Закону  України «Про соціальний діалог» та вже давно піддані серйозній критиці з боку організацій промисловців та роботодавців за свою надуманість, необґрунтованість та протиправність.
Так, якщо факт легалізації організації роботодавців, розгалуженість та загальна кількість працівників ще піддаються обчисленню та документальному підтвердженню, то в чому автори законопроекту вимірятимуть досвід діяльності та незалежність організацій – невідомо. До того ж, критерії репрезентативності порушують вимоги частини п’ятої статті 36 Конституції України, відповідно до якої всі об’єднання громадян рівні перед законом  та в своїх правах.

Фінансова діяльність організацій роботодавців
Статтею 26 законопроекту передбачено, що підприємства, організації, установи – члени організацій роботодавців відраховують кошти організаціям роботодавців, об`єднанням організацій роботодавців на забезпечення своєї діяльності у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку у розрахунку за звітний рік з віднесенням цих сум на валові витрати.
Зазначена стаття потребує узгодження з відповідними положеннями проекту Податкового кодексу України, який, зокрема, не передбачає такого поняття як «валові витрати».

Узагальнюючий висновок:
Проект Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» в порівнянні з діючим Законом України «Про організації роботодавців» не є принципово новим документом, не розвиває норми діючого законодавства, не встановлює більш широкі права організацій роботодавців. Натомість, організації роботодавців обмежується у своїх правах захищати права та інтереси своїх членів, приймати участь в соціальному діалозі тощо. Таким чином, на сьогодні прийняття нового закону про роботодавців в Україні не є нагальною необхідністю. Замість цього, пропонується внести зміни до окремих статей вже чинного Закону України «Про організації роботодавців», та врегулювати таким чином актуальні питання їх діяльності, зокрема:
- скасування обов’язкового поділу організацій роботодавців за територіальною та галузевою ознакою,
- впровадження повідомного характеру реєстрації організацій роботодавців;
- надання організаціям роботодавців рівних прав з об’єднаннями організацій роботодавців;
- врегулювання порядку створення міжнародних організацій роботодавців.